Є привід… цілуватися досхочу

Ще зовсім недавно ми й гадки не мали про величезну кількість свят всесвітнього й міжнародного масштабів на кшталт Днів краси, посмішки, обіймів, доброти, білявок, шоколаду тощо. На перший погляд здається, що ці приводи є штучними та позбавленими будь-якого сенсу, проте… не будемо квапитися з висновками. Унікальність цих свят у тому, що вони об’єднують людей, стирають межі культурних та національних відмінностей, даруючи при цьому безліч позитивних емоцій. Сьогодні соціальні мережі  стають найактивнішими «поширювачами» новітніх традицій, дають можливість кожному доторкнутися до світової цивілізації та відчути свою єдність з усіма мешканцями планети.

Так сталося, що мій день народження збігається з одним із найприємніших і найцікавіших свят, затверджених Організацією Об'єднаних Націй. Тому, зрозуміло, не можу оминути його увагою. Мова йде про Всесвітній день поцілунків. Як це не дивно, але засновниками його виявилися не темпераментні італійці, не палкі іспанці, навіть не галантні й велелюбні французи, а… консервативні англійці.  Саме на берегах Туманного Альбіону в кінці XIX століття вирішили, що поцілунок гідний того, щоб мати власне свято. Тож приєднуємося! Адже лікарі стверджують, що поцілунки подовжують життя і є непоганим лікувальним засобом: стимулюють кровообіг, підвищують життєвий тонус, покращують імунітет, запобігають стресам, збільшують пружність шкіри. Більше про користь поцілунків дізнаєтесь тут. Про їх важливість  свідчить і заснування цілої науки – філематології.

Напередодні Всесвітнього дня поцілунків я замислилася про зв'язок між професією та особистим щастям. Чи пов’язані ці речі? Чи може успішний учитель бути успішним у сімейному житті? Подумки згадавши всіх членів нашого педколективу (сподіваюсь, Вам гарно відпочивається?), вирахувала, що приблизно кожна четверта жінка незаміжня чи розлучена. На жаль, сама теж «доклала руку» до збільшення цієї невтішної статистики. Проте чи винна робота у такій ситуації?

На думку британських дослідників (і знов британці!), найбільш ненадійними партнерами в сімейному житті є ті, хто за службовим обов'язком багато спілкується з іншими людьми. Це відбувається тому, що люди подібних спеціальностей витрачають багато сил й енергії на турботу про інших, а це, у свою чергу, шкодить відносинам всередині родини.

Дозволю собі зробити кілька припущень, що ще може стати на заваді.

Звикнувши керувати й контролювати все та всіх на роботі, жінка-учитель автоматично переносить цей стиль поведінки  на близьких. А хто довго витримає постійні повчання та зауваження?

Через постійну заклопотаність та завантаженість жінці часто елементарно бракує часу на себе і, відповідно, на влаштування особистого життя. Які можуть бути чоловіки, коли на тобі купи неперевірених зошитів, нескінченні плани-конспекти, підготовка до педради, випускні іспити, ремонт кабінету та ще мільйон маленьких та великих справ? Жарти жартами, проте частка правди, погодьтесь, тут є.

Чи, може, чоловіки просто остерігаються розумних жінок? Як Вам таке припущення? Мабуть, воно не зовсім коректне, тому прошу вибачення у чоловіків і переходжу до висновків.

Схиляюсь до думки, що щастя жінки-учителя (втім, і будь-якої іншої професії) в першу чергу залежить від неї самої, від усвідомлення нею власних потреб та особистого вибору: скільки сил та часу я готова віддавати дітям, чоловікові, друзям, а скільки – роботі, самореалізації та самовдосконаленню? Переконана, що фраза «Вона всю себе присвятила школі та учням» гарно звучить лише в некролозі, а в житті треба прагнути щастя й поза кар’єрою. Тож нехай усі наші професійні успіхи та особисті творчі досягнення не затьмарять найголовнішого – радощів материнства та подружнього щастя!

P. S. І не забудьте про користь поцілунків. Цілуйтесь на здоров’я!

Гординська І.В.